Що таке булер’ян і принцип його роботи
Людина протягом усього свого існування знаходиться в постійному пошуку ефективного та економного опалювального обладнання, яке ще й відрізнялося б простою експлуатацією. Булер’ян, розроблений спочатку для потреб канадських лісорубів, а потім став популярним і в опаленні всіляких приміщень, можна визнати одним з кращих досягнень людини.
Розробники виходили з того, що опалювальні печі для лісорубів повинні були відрізнятися швидким нагріванням і працювати на викидному паливі. При цьому не нагрівалися б занадто сильно, оскільки це могло викликати у працівників опіки. Їм вдалося розробити обладнання, про яке поведемо зараз розмову.
У ЧОМУ ПОЛЯГАЮТЬ КОНСТРУКЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ БУЛЕР’ЯНІВ?
Даний прилад - це котел тривалого горіння, за основу якого взята схема конвекційно-трубних котлів зі сталі, які відрізнялися повільним горінням.
На широких герметичних топкових дверцятах є піддувало, виконане у вигляді патрубка, який має поворотну заслінку-дросель. Останнє використовується для регулювання потужності. У деяких випадках на рукоятках є шкала, яка виконана в градусах температури зовнішньої, а також пересувний упор-обмежувач. Для гасіння печі або припинення тяги можна перекрити дросель.
За дверцятами розташовується велика топка, що характеризується криволінійними стінками, в які труби теплообмінників втоплені на 2/3 діаметра. Вони є родзинкою даного опалювального пристрою. На 1/4 висоти від низу топки горизонтально розташована ґратчаста підлога, виконана з товстої сталі, або чавунні колосники у вигляді решітки.
На такій же висоті вгорі є горизонтальна перегородка неповної довжини, яка не доходить до передньої стінки. У перегородці є отвори, калібровані точно по діаметру, площі й розташуванню.
Для допалювання повітря надходить з топкового простору. Ніякої продухи для вторинного повітря не передбачається. Другою родзинкою цих виробів є автоматична зміна частки повітря, яку відбирає допалювач від топки, в залежності від режиму топки й властивостей палива.
З допалювача димові гази надходять в «чушку» («борів»), що представляє собою горизонтальну частину димоходу, яка важлива для пригальмовування догорання газів. Вгорі димоходу після його завороту розташований шибер, необхідний для перемикання режимів горіння.
Діаметр димоходу дорівнює піддувальному патрубку, або відсотків на 10-20 перевищує його. В заслінці шибера є виріз на його чверть, що забезпечує постійну тягу та викид чаду в атмосферу.
Економайзер розташовується над шибером. В ньому остаточно догоряють димові гази. Його наявність допомагає збільшити коефіцієнт корисної дії даного опалювального пристрою на 20 відсотків, довівши його до 80%.
ОСОБЛИВОСТІ ТРУБ В БАТАРЕЯХ
Якщо теплова потужність булер’янів не перевищує 20-25 кВт, труби в батареях мають вигляд простих півкругів. Використання труб діаметром 60-100 мм вимагає їх по 3-4 на кожну батарею. При збільшенні потужності прямо пропорційне збільшення діаметру труб неприпустиме, оскільки через малу теплопровідность падає ККД. Вихід в збільшенні трубності батарей, хоча наявність 6 і більше труб також знижує коефіцієнт.
При потужності 100-120 кВт використовуються труби у вигляді дуг синусоїд з легким нахилом вершини дуги вниз. Розріз топки має яйцевидний або краплеподібний перетин. Якщо необхідна ще більша потужність, розробникам доводиться вдаватися до комп'ютерного моделювання та оптимізації.
ПРИНЦИП ТОПКИ ВИРОБУ
Коли виникає потреба в швидкому прогріванні приміщень, топка наповнюється сухим та горючим паливом, можливо застосовувати навіть картон або папір. Після появи на ринку пелет, використовують їх: 2-3 мішка вистачає на весь опалювальний сезон.
Відкриття дроселя і шибера забезпечує розпалювання палива, після чого дверцята топки закриваються. Чотирьохтрубні батареї забезпечують при цьому щохвилинне надходження 4-6 кубів розігрітого до 130-140 градусів повітря. Це гарантує швидке прогрівання приміщення.
Розгінна закладка палива забезпечує його горіння до вугілля, яке досягає за 3-4 хвилини до закінчення. При наявності в опалювальному приладі термостійкого скла необхідно стежити за горінням. Після догорання до вугілля починають завантажуватися великі чурбаки. Можна використовувати торфобрикети або пелети, які є універсальним паливом. Дросель піддувала прикривається до необхідного положення, або до того, як упреться в пересувний обмежувач. Шибер закривається до упору.
Відбувається перехід буллера в режим тління з газифікацією та частковим піролізом. З батарей виходить повітря 60-70 градусів. Тіло печі остигає до температури 50-55 градусів.
ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ БУЛЕР’ЯНІВ
У розпалюванні цього виробу немає потреби, оскільки повітря не в змозі приймати зайве тепло, а йому не залишається нічого іншого, як просто летіти в повітря, «прогріваючи» навколишню атмосферу. Оптимальною температурою тліючої маси є 550-650 градусів. При дотриманні цієї норми забезпечується висока довговічність котла, для виготовлення якого використовується конструкційна сталь товщиною від 4 до 10 мм.
Підвищення температури до 800 градусів знижує ККД і призводить до прогорання сталевого корпусу. Виріб піддається термохімічній корозії, оскільки в димових газах є оксиди азоту і вуглеводневі радикали.
Для запобігання подібних негативних ефектів в топку і допалювач повітря слід подавати окремо, правда це вже буде інша піч, а не булер’ян.
Виробники виключають можливість використання в цих виробах вугілля та коксу в якості палива. Карбон не горітиме при охолодженні до 800-900 градусів. Подача більшої кількості повітря, щоб уникнути загасання котла, виключається, оскільки в такому випадку разом зі зниженням ККД відбудеться і вихід печі з ладу буквально за один сезон.